А справа насправді багато в чому. Бо дім – це не точка на карті, не місце твого народження, не прописка у паспорті. Хоч, звісно, простіше все звести до цих координат на карті й заспокоїтися.
Моє розуміння дому мінялося з роками, але незмінним лишалося одне – та нитка, яка тягнула до Києва, де би я не була. Мої пошуки дому тривали роками, заводили у дуже далекі краї, давали можливість пожити з іншими людьми, повчитися іншому, поговорити іншою мовою. І все воно було і в радість, і не дуже, але основне – здавалося якимось таким мимолітнім. Я завжди знала, що мені треба буде знову сідати в потяг і вирушати кудись. Ніби граю у спектаклі, який поставили на один сезон, а потім мандрівній трупі доведеться все рівно вертатися додому.
«Я хочу додому», – каже щось у мені та трохи мене тим дратує. Бо я вже давно не мандрівна акторка, всі спектаклі, пізнання-терзання-пошуки свого місця завершено. Є дім. Є те місце, до якого тягнуло крізь роки. І от ти тут, ти з ним пройшла достатньо багато, щоб почуватися нерозлийвода. І відчувати його опору. Але раптом звідкись ріже прикре «я хочу додому». І тут я знову вертаю себе до питання: а що таке дім?
Дім – це там, де тобі безпечно
Дім – це там, де ти можеш говорити рідною мовою і не боятися осуду
Дім – це там, де ти взагалі просто можеш говорити, що думаєш
Дім – це там, де твоє самовираження не затиснуте в лещата порядку денного
Дім – це там, де тобі дихається вільно
Дім – це там, де тобі спокійно і радісно
Дім – це там, де ти можеш розслабитися і бути собою
Я би могла продовжувати цю розпаковку уявлень про дім, але мені не дуже хочеться, бо чим далі я йду, тим більше розумію чому хочу додому. У чому річ, чому мій умовний дім перестав таким відчуватися. Справа не тільки у зовнішній загрозі – з нею ми тут якось прожили весь цей час і, як не дивно, з нею примирилися. Справа у внутрішній загрозі. Ось у чому. А це часто набагато більша біда.
Дім – це про любов. Страх, загроза, стиснення себе у безпечні для когось рамки – це не про любов, а значить і не про дім. І хоч усе в житті не так діаметрально протилежно, в усьому є все, і ми бавимося з палітрою постійно вибираючи, я питаю себе який вибір мені зробити зараз. Наївно сподіватися, що «в іншому місті усе на місці», як співають DakhDaughters? Чи спробувати внутрішню вісь координат змістити в сторону любові? Любові до себе в першу чергу. Бо коли себе любиш, то вибираєш людей, які тебе люблять за те, ким ти є, а не ким намагаєшся бути. Бо коли себе любиш, то вибираєш для себе безпеку і радість, а не ходіння по мінному полю. Бо коли себе любиш, то культивуєш, облагороджуєш дім у своєму тілі і не прив’язуєш його до локації чи рядка у паспорті.
Заяложена фраза «Дім там, де серце» мені завше дуже подобалася, але якось чари довкола неї вивітрилися. Ймовірно, тому що з’ясувалося, що дім – це не десь там, а в тобі. Бо ж серце твоє в тобі. Отакий от дещо банальний висновок.
Тому дуже може таке бути, що туга за батьківщиною – це не ниття серця, а розуму, який щось собі згадує (переважно тільки хороше), порівнює, і не може примиритися і полюбити той момент, який має зараз. У спогадах значно приємніше проводити вдосталь багато часу, щоб казати, що дім – не тут, дім там, де серце. А серце, однак, добряче суперечить цьому, бо продовжує виконувати свою роботу у будь-якій точці світу. Воно в тобі, а значить твій дім завжди з тобою.
І коли я доходжу до цього висновку, то так трохи мляво і неохоче, але мушу визнати для себе одну вкрай неприємну річ – мені не світить знайти дім деінде. Безпеку, свободу, розуміння, відчуття приналежності у більшій чи меншій мірі – можливо. Але не дім. Мій дім – не точка на карті, не місто, не спогади з пісні Скрябіна «Місця щасливих людей».
Мій дім – це моє тіло, яке буде зі мною доки я тут ще є. Доки ще роздумую над усякими дурницями, доки шукаю зеленішої трави, доки переймаюся тим, де би це мене обігріли. Моє тіло весь цей час генерує тепло і є моїм домом. Найкращим, найчеснішим домом, де мене приймають і чують кожне моє слово моєю мовою із великим прийняттям і любов’ю.
Дім – це там, де ти. І якщо таки знову зірвешся у дорогу, то повезеш і свій дім, і свій спектакль разом з собою.